Шишки марихуана Amnesia Куйбышев Бошки марихуана индика

Всё началось с того, что я попал на джа-концерт. Там, как обычно, отдых был на уровне - закладки летели, кропали и попперы заполняли воздух. Я в тот вечер решил потягаться и почувствовать себя настоящим наркобоссом.

Вот так, путем секретных связей и денег, я смог добраться до Гены и договорился о закупке его лучших шишек. Жёлтый свет в тоннелях, похмельные хрусты в кошельке - я был готов стать нарковладельцем номер один в своем районе.

Сначала я сидел, как паук в лесу, в своей базе и стэнил, как распределить свою ракету - сигарету с марихуаной. <<У кого в районе больше денег и кто мог бы вникнуть в это дело?>> - спрашивал я себя, изучая местную молодежь.

И вот, однажды, когда я попал на шикарную вечеринку, я познакомился с парнем по кличке Черепашка. Оказалось, что он любитель хорошего драйва и просто базировался на деньгах. Надо сказать, что мы моментально сошлись и поняли, что можем стать изумительными партнерами в этом нелегальном бизнесе.

Так, наш бизнес расширялся с каждым днем. Теперь мы регулярно собирали хрусты, продавая свои шишки наркоманам из разных районов. Мы создали даже собственную таблицу с клиентами и заказами, чтобы всё было структурировано и ничего не пропало.

Но, братишки, даже в этом темном деле мы старались не забывать про ответственность и осторожность. Понимаешь, в нашем бизнесе не место для легкомыслия и слишком откровенных действий.

Так, бро, вот такая история. Как-то так я стэнился, стал наркобароном и создал свой бизнес на шишках марихуаны. Но помни, мой друг, в этой сфере нужно быть аккуратным и не забывать о последствиях. Ведь в конце концов, наркотики разрушают жизни и это не игрушки для детей.

Главное - не злоупотреблять, бро! Жизнь дает нам кучу возможностей, и нужно искать свое призвание не только в наркотиках, но и в других, более полезных вещах. Держись крепко и осторожно, мой друг!

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...